Поділ майна подружжя

СОДЕРЖАНИЕ:
1. У чому полягає презумпція спільної власності подружжя?
2. Яким чином один із подружжя має можливість спростовувати презумпцію спільної сумісної власності?
3. Чи є спільною сумісною власністю подружжя земельна ділянка (а також житло), приватизована під час шлюбу?
4. У чому полягає істотне збільшення вартості майна чоловіка або дружини, що є підставою для визнання його спільною сумісною власністю подружжя?
5. Чи припиняє право спільної сумісної власності розірвання шлюбу?
6. З якого часу розпочинається строк позовної давності до спорів про визнання майна спільною сумісною власністю після розірвання шлюбу?
7. В яких випадках один із співвласників повинен вносити кошти на депозитний рахунок при поділі майна?
8. Чи має суд право здійснити поділ об’єкта незавершеного будівництва?
9. Яким чином між подружжям діляться борги, набуті під час шлюбу?
10. Яким чином здійснити поділ майна у випадку його відчуження одним із подружжя проти волі іншого з подружжя?

У чому полягає презумпція спільної власності подружжя?

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Постанова ВС від 05.09.2018 у справі № 522/24628/16-ц (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76350351).

На абсолютність презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, вказує і ВП ВС у своїй постанові від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (http://revestr.court.gov.ua/Review/78215412).

Яким чином один із подружжя має можливість спростовувати презумпцію спільної сумісної власності?

Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

час набуття майна;
кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

час набуття майна;
кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв’язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Постанова ВС України від 16.12.2015 у справі № 6-2641 цс 15 (http://www.revestr.court.gov.ua/Review/54513240).

Чи є спільною сумісною власністю подружжя земельна ділянка (а також житло), приватизована під час шлюбу?

У період з 8 лютого 2011 року по 12 червня 2012 року земельні ділянки (а також житло), які було оформлено у власність в ході приватизації, якщо це відбулося в період перебування у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя.

Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-УІ «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 8 лютого 2011 року, статтю 61 СК України доповнено частиною п’ятою, якою передбачено, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Однак слід мати на увазі, що внесені зазначеним законом зміни, а саме - частину п’яту статті 61 виключено з Сімейного кодексу на підставі Закону № 4766-УІ від 17.05.2012. Одночасно цим Законом доповнено частину першу статті 57 СК.

Тобто, тепер знову все навпаки: «Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України».

Нові законодавчі зміни набрали чинності 12.06.2012.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України та згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, в тому числі цивільну відповідальність.

Таким чином, земельні ділянки (а також і житло), які було оформлено у власність у ході приватизації в період з 8 лютого 2011 року до 12 червня 2012 р., якщо це відбулося в період перебування у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя.

Земельні ділянки і житло, набуті у власність під час шлюбу, але в період до 8 лютого 2011 року або після 12 червня 2012 р., є особистою власністю дружини або чоловіка, залежно від того, хто його набув.

Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.05.2012 №648/0/4-12 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0648740-12).

При цьому слід звернути увагу на те, що відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти.

До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У постанові від 12 жовтня 2016 року № 6-2225цс16 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62058395) Верховний Суд України дійшов висновку, що норма статті 120 ЗК України і статті 377 ЦК України закріплює загальний принцип цілісності об’єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований.

За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю та споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного й цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України в поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на ній об’єкти.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

Отже, якщо подружжям за час спільного проживання побудовано будинок на земельній ділянці одного з подружжя (яка внаслідок приватизації перебуває в його особистій власності), і подружжя ставить питання про поділ цих об’єктів нерухомості (будинку та земельної ділянки), суду слід виходити з наступного.

Якщо будинок визнано судом об’єктом спільної сумісної власності подружжя, то з урахуванням положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України один із подружжя набуває право спільної сумісної власності і на земельну ділянку, на якій розташований вказаний спірний будинок.

Така правова позиція викладена в постанові ВС від 03.10.2018 у справі № 343/2166/15-ц (http://reyestr.court.gov.ua/Review/77087793).

У чому полягає істотне збільшення вартості майна чоловіка або дружини, що є підставою для визнання його спільною сумісною власністю подружжя?

Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

У постанові Верховного Суду України від 08.11.2017 у справі № 6-1447цс17 зроблено висновок, що стаття 57 СК України визначає правила віднесення майна до об’єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 СК України встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об’єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об’єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинно відбуватись унаслідок спільних затрат подружжя незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинно бути істотне збільшення вартості майна як об’єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з’ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об’єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об’єкта.

Верховний Суд України у постановах від 04.12.2013 № 6-130цс13 та від 30.09.2015 №6-286цс15 висловив правову позицію, відповідно до якої не підлягають поділу (виділу) об’єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти нерухомого майна, оскільки вони не є об’єктами права власності (положення статей 364, 367, 376 ЦК України).

Постанова ВС від 30.01.2019 у справі № 234/4816/16-ц (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79744856).

Чи припиняє право спільної сумісної власності розірвання шлюбу?

Вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям винятково за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, вже не діє (п. 19 Пленуму ВС України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79744856).

З якого часу розпочинається строк позовної давності до спорів про визнання майна спільною сумісною власністю після розірвання шлюбу?

Вирішуючи питання про початок перебігу строку позовної давності, необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права.

Відповідно до положень статей 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зі змісту частини другої статті 72 СК України вбачається, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, вирішуючи питання про початок перебігу строку позовної давності, необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, бо саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось із подружжя. Неподання позову про поділ майна, в тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б свідчили про заперечення права одного з подружжя на набуте в період шлюбу майно, яке зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права такого подружжя і вказувати на початок перебігу строку позовної давності.

Постанова ВС України від 23.09.2015 у справі № 6-258цс15 (http://www.revestr.court.gov.ua/Review/54513232).

В яких випадках один із співвласників повинен вносити кошти на депозитний рахунок при поділі майна?

Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно не породжує обов’язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

За правилами статті 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Крім того, частина п’ята указаної статті передбачає, що присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Вказана сума коштів є гарантією попередньої компенсації за будь- яке позбавлення власності.

Отже, тлумачення вказаної частини статті 71 СК України дає підстави для висновку, що її положення застосовуються щодо вимоги одного із подружжя про присудження йому певного майна в натурі та припинення права іншого співвласника на частку у спільному майні шляхом виплати йому компенсації вартості такої частки.

Невнесення заявником будь-яких грошових коштів на депозитний рахунок суду при розгляді цього спору не є підставою залишення спірного майна у спільній частковій власності сторін без його реального поділу, оскільки за системним тлумаченням частин 4 та 5 статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно.

Про це йдеться в постанові ВС від 29.03.2018 у справі № 621/2974/15-ц (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73219666).

Чи має суд право здійснити поділ об’єкта незавершеного будівництва?

Об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу; може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об’єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад, «об’єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об’єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об’єкт будівництва (об’єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено.

Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб’єктивних майнових, а також зобов’язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб’єктивних цивільних прав стосовно об’єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об’єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, тому такий об’єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім’ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об’єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об’єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому суд може визнати право на частину об’єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Постанови КЦС ВС від 18.03.2019 у справі № 299/1757/16ц (http://revestr.court.gov.ua/Review/80521623) від 30.01.2019 у справі № 454/1678/16ц (http://revestr.court.gov.ua/Review/79805820)

Постанова ВС України від 07.09.2016 у справі № 6-47цс16 (http://www.revestr.court.gov.Ua/Review/61536620).

Яким чином між подружжям діляться борги, набуті під час шлюбу?

Подружжя, крім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержаний за рахунок останніх автомобіль, внаслідок укладення кредитного договору також виникає зобов’язання в інтересах сім’ї вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Постанова ВС України від 27.04.2016 у справі № 6-486цс16 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57463791).

Яким чином здійснити поділ майна у випадку його відчуження одним із подружжя проти волі іншого з подружжя?

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Оскільки в цьому випадку неможливо встановити дійсну вартість такого майна, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв’язку з припиненням її права на спільне майно.

Така позиція викладена в постанові ВС від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц (http://reyestr.court.gov.ua/Review/77009144).

КОРИСНІ МАТЕРІАЛИ:

Послуги адвоката

Послуги юриста

Корисна інформація